У конкурсі 83-го Венеційського кінофестивалю показали “Бункер”, третій фільм Флоріана Зеллера – сімейну драму з політичним тоном. Хав’єр Бардем грає всесвітньо відомого архітектора, якого технологічний мільярдер наймає побудувати розкішний бункер. Пенелопа Крус грає його дружину, у якій це замовлення поволі руйнує віру в чоловіка. Для Бардема і Крус це дев’ята спільна робота, а для Зеллера перший сценарій, не заснований на власній театральній п’єсі. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, як бездоганний тандем акторського подружжя прикрашає прозорий сценарій. У дорогому лондонському ресторані за столом сидить компанія друзів, і ми слухаємо піднесену романтичну історію першого побачення. Підд час побачення жінка розповідала щось глибоко особисте зі свого минулого, а чоловік розчулився так, що не стримав сліз. Закохавшись у його м’яке серце, вона вперше поцілувала його. Поки компанія за столом зворушена почути, чоловік зізнається: насправді в нього була нестерпна алергія на кота, який видирався йому на штани, тож плакав він від нежитю. “Навіть найкрасивіші історії кохання починаються з непорозуміння” – підсумовують за столом. Ця вродлива пара, Мігель і Софія, у шлюбі вже сімнадцять років, і за ідеальною картинкою їхнього союзу справді не ховається великих трагедій. Іспанські іммігранти й батьки двох доньок нажили свої статки творчими професіями. Мігель, всесвітньо відомий архітектор, нещодавно отримав найпрестижнішу фахову премію за свій, як його називають, “мінімалістичний органічний стиль” – вельми перебірливий у пропозиціях, адже свідомо ставить родину на перше місце. Сніданки донькам зазвичай готує саме він, адже Софія спозаранку вирушає в офіс, де вона працює редакторкою художньої літератури в модному видавництві. Втім, фільм згодом повертає нас в ту сцену в ресторані, й камера тепер концентрується на її дещо меланхолійному стані, що може бути знайомий тим, хто давно перебуває в щасливих стосунках, але чогось бракує. Сімейні драми про цінність взаємопідтримки на тлі життєвих трагедій всередині вищого класу є наскрізною темою у трьох фільмах Флоріана Зеллера, режисера театру й кіно. Його приголомшливий дебют “Батько” з Ентоні Гопкінсом вважають одним із найкращих фільмів про деменцію, які пам’ятає кінематограф. Оскар привернув увагу провідних акторів до режисера: в іншоій його картині, трагічному “Сині”, головну роль зіграв Г’ю Джекман – він грає батька, який не може допомогти дитині в глибокій депресії. Утім, “Бункер” став першим фільмом Зеллера, не заснованим на його театральних п’єсах, хоч і чимало запозичує в аргентинської стрічки “Чоловік по сусідству” (2010) – історії сусідської ворожнечі між цинічним дизайнером і малокультурним продавцем. До цієї структури Зеллер добудовує додатковий поверх: якось він побачив у новинах, що Марк Цукерберг зводить собі бункер на Гаваях і переніс це в оригінальний сценарій, прив’язавши історію до актуального суспільно-політичного контексту. Неназваний Цукерберг приходить до Мігеля в подобі мільярдера у виконанні Пола Дано, з тим самим замовленням. Необмежені бюджети й свобода приголомшують архітектора, адже це унікальний творчий виклик. Пізніше у фільмі є цікава сцена, коли натхненний Мігель бере пензель і малює на аркуші, як міг би виглядати цей розкішний бункер на тридцять людей зі спа-центром і рестораном, аж поки абсурдність задуму не повертає його на землю. Хай там як, а в архітектора, що будує будинки мрії, ідея будинку мрії під апокаліпсис ніяк не вкладається в голові, хоча й пропозиції він не відкидає. На тлі цих дилем стається ще одна халепа. Внутрішній скляний фасад їхнього розкішного будинку дивиться на крихітний сусідський будинок, де одного ранку з’являється велика діра. Цей сусід (Стівен Грем), чоловік невеликого достатку, всього лише пробиває собі вікно, щоб упустити хоч трохи світла у свою комору. Мігеля обурює не лише факт вторгнення в приватність, а й повінчений дизайн території, тож він легко зривається на сусіда з погрозами. “Я не впізнаю тебе”, каже спантеличена Софія, спостерігаючи за поведінкою свого коханого. Важко стверджувати, що “Бункер” вирізняється якимись оригінальними думками: багатоповерхові метафори зчитуються вже в самій назві, і їх також озвучують самі герої. Бункер, який Мігель вагається будувати, насправді вже збудований. Здається, архітектор вже живе у власному соціальному бункері, відгородившись від світу й забувши про базову людську емпатію. А сад їхнього розкішного будинку навпроти бідного сусіда стає символічним простором, де стикаються моральні кодекси вищого й нижчого класів, і саме це зіткнення протягом фільму не дає Мігелеві легко ухвалити робоче рішення. Та навіть попри цю невигадливість, “Бункер” є вишукано зробленим і зіграним фільмом, від якого неможливо відірвати очей. Насамперед тому, що ми маємо справу з геніальним архітектором, робота сет дизайнера тут чи не найважливіша. Цей неймовірно красивий дім хочеться постійно роздивлятися, а його насиченість червоним і просторі спальні багато говорять про культуру й емоційний стан героїв. 
Зеллер належить до тих театральних режисерів, які дуже добре знають, як перенести свої таланти в кіно, і це кристалізується з його сценарію та роботи з акторами. Довгі діалогові сцени зняті статичною камерою, яка дає чимало планів на той скляний фасад будинку, де драма розгортається немов на театральній сцені. “Речі зберігаються довше, коли ти вважаєш їх крихкими”, каже героїня Крус чоловікові про їхній шлюб. Можна тільки уявити, скільки режисерських пропозицій нині надходить Крус і Бардему. Пара познайомилась на зйомках “Хамон, хамон” Бігаса Луни 1992 року, і “Бункер” стає їхньою дев’ятою спільною появою в кіно. Неможливо намилуватися їхньою динамікою в кадрі, вони справді прикрашають цей сценарій своєю присутністю, вкладаючи в історію глибший сенс. Річ у тім, що подружжя відоме відкритою політичною позицією, особливо Бардем, який гостро й відкрито критикує тоталітарні режими й не боїться кенселінгу в Голлівуді. Для них цей політично свідомий фільм – шанс докричатися до світу, скориставшись власною популярністю. Докричатися в буквальному сенсі. У катарсичній сцені Софія зривається на крик, благаючи чоловіка схаменутися й стати на правильний шлях. Можливо, замість того щоб будувати бункер, варто переглянути власні цінності й зрештою подумати, як зробити цей світ бодай трохи кращим?
У дистопічній сучасності “Бункер” пропонує утопічну розв’язку: вперто шукати порятунок у сімейній любові й не втрачати надії, що власні моральні кодекси можна переглянути. У виконанні однієї з найяскравіших і наймудріших зіркових пар сучасності в це справді хочеться вірити.