30-річна британська акторка Флоренс П’ю підкорила глядачів в контраверсійному образі Кеті у новому гіті Netflix — серіалі “На схід від Едему”, що став екранізацією однойменного роману Джона Стейнбека. Розповідаємо, чому Флоренс П’ю — одна з найцікавіших акторок покоління. Зої Казан, режисерка серіалу “На схід від Едему”, зізнається, що завжди знала: на роль Кеті Еймс, найбільш суперечливої героїні у літературі 20 століття, ідеально підійде Флоренс П’ю. Від перших кадрів стає зрозуміло: П’ю створена для ролі Кеті Еймс — однієї з найскладніших і найзагадковіших героїнь Джона Стейнбека. Історично так склалось, що Кеті сприймають як негативну героїню, проте Зої Казан та П’ю пропонує поглянути на неї інакше: зрозуміти, як травма, власна позиція і прагнення свободи формують людину. Серіал, що вийшов на Netflix 1 жовтня, відкривається страшною сценою, яка дає зрозуміти: “На схід від Едему” не буде легким видовищем. Ми бачимо Кеті всю в крові, вона ледь жива, її обличчя схоже на месиво — судячи з усього, героїня пережила жахливе насильство. Її рятують брати Адам та Чарльз (в українському перекладі Карл) Таскі, що живуть на фермі у Коннектикуті. Події відбуваються у кінці 19 століття. Адам виходжує Кеті, буквально годуючи її з ложки. Зрештою, закохується та одружується. Через флешбекі ми розуміємо, що Кеті мала складне дитинство, її бив батько — якому вона помстилась, спаливши будинок та власних батьків разом із ним. До знайомства з братами Тасками Кеті встигне пройти через борделі, стати вправною повією, пережити насильство та зрозуміти: її краса та темперамент зводять чоловіків з розуму — і вона цим користується сповна. Зрештою, вона народить дітей від Адама, звабить Карла, піде з дому, очолить власний бордель – а її історія закінчиться трагічно. В кадрі 30-річна британська акторка випромінює силу, небезпеку та якесь екзистенційне прийняття себе зі своїми травмами та складними виборами. За останні 10 років Флоренс П’ю пройшла шлях від дебюту в незалежному кіно до статусу однієї з найпомітніших акторок свого покоління. Дівчина, що виросла в Оксфорді в творчій родині (її мати – танцівниця, батько – ресторатор, брати та сестри грають в театрі та кіно), дебютувала на екрані в шостому класі, зігравши підлітку у фільмі “Падіння” (2014). Ця роль привернула увагу критиків: П’ю номінували на премії Лондонського кола кінокритиків іЛондонського кінофестивалю. Серед її найгучніших ролей на сьогодні: Емі Марч у “Маленьких жінках”, Дані в “Сонцестоянні”, Жан Татлок в “Оппенгеймері” та принцеса Ірулан у “Дюні: Частині другій”. Проривним для акторки став 2019 рік, коли вийшло одразу три яскравих роботи. Тоді 23-річна Флоренс втілила рестлерку Пейдж у комедійна драма“Боротьба з моєю родиною”; Емі Марч в екранізації роману “Маленькі жінки” та у фільмі жахів “Сонцестояння”. За фільм “Маленькі жінки” акторка отримала номінації наBAFTA та“Оскар” за найкращу жіночу роль другого плану. Фільмографія П’ю у наступні роки поповнилась ще більш яскравими та гучними роботами. Так, у супергеройському фільмі Marvel “Чорна вдова” вона втілили шпигунку Олену Белову, а у стрічці Крістофера Нолана “Оппенгеймер” з Кілліаном Мерфі в головній ролі зіграла Джин Татлок, членкиню Комуністичної партії США. А в 2024 доєдналась до зіркового акторського складу картини “Дюна: Частина друга”, де втілила яскраву та впливову принцесу Ірулан, з якою одружується герой Тімоті Шаламе. Флоренс П’ю — акторка з однієї з найбільш різноманітних фільмографій: в ній є місце і незалежним драма, і крупноформатним голлівудським стрічкам. Проте є дещо, що об’єднує: героїні Флоренс — складні, норовливі жінки, які мають свій шлях, який не обов’язково має подобатись більшості. Водночас, акторська природа П’ю дуже тваринна та первинна — її енергетика та харизма буквально фізично відчувається через екран. Про це гарно сказав актор Ендрю Гарфілд, її колега по фільму “Час жити”, де П’ю втілила роль молодої жінки, що стикається з невтішним діагнозом. “Флоренс неймовірно природна як акторка. Вона дуже близька до своїх первинних імпульсів і дозволяє серцю вести себе”. Флоренс П’ю також не боїться трансформацій, якщо того вимагає роль. Так, для фільму “Час жити” вона поголила голову просто на камеру. “Для цієї ролі було абсолютно необхідно побачити її голову і сам процес гоління. Це було очевидним рішенням. Ти маєш честь зробити із собою щось, що повністю служить персонажці”. Водночас акторка відома принциповою позицією щодо зовнішності та тіла. Флоренс П’ю зізнається,що ніколи не худнутиме заради того, щоб просто краще виглядати на екрані. Про це акторка розповідала Vogue у 2023 році, пояснюючи, що під час підготовки до ролі думає не про те, яким має бути тіло персонажки, а про те, як вона жила б і що їла б. Ще у 19 років, на початку кар’єри, їй запропонували схуднути й змінити риси обличчя заради телевізійного пілота в Лос-Анджелесі. Вона відмовилася — і проєкт зрештою не запустили. Пізніше акторка розповідала, що так само відстоювала себе, коли питання дієти виникало під час її роботи у Marvel. Акторка, що 2019 року увійшла до списку Forbes 30 Under 30 та рейтингу журналу Time 100 Next, відома своїм сміливим та сексапільним стилем. В 2022 році її вихід на показі кутюрної колекціїValentino у прозорій рожевій сукні, що демонструвала груди, викликав жваве обговорення в інтернеті. На червоних доріжках П’ю часто віддає перевагу образам в стилі bombshell look – гламурним та сексапільним. Так, промотур серіалу “На схід від Едему” почався з її виходу ефектній кутюрному образі Vivienne Westwood, що складався зі скульптурний корсету яскраво-жовтого кольору із глибоким декольте та сріблястою шовковою спідницею. Щодо нових проєктів, то Флоренс зізнається, що в роботі для неї найголовніше — обирати проєкти, які дають змогу дорослішати, вдосконалювати майстерність, розширювати власні можливості. Саме таким для неї став серіал Netflix “На схід від Едему”, де вона вперше виступила продюсеркою. А також – втілила негативну у широкому розумінні героїню — жінку, яка чинить зло. “Мені здається, я вже певною мірою зробила це своєю особливістю — грати жіночих персонажок, яких раніше не любили”, — каже П’ю. — І я дуже пишаюся тим, що намагаюся знайти спосіб зробити їх живими, людяними. Тут було так само: як змусити глядача зупинитися, замислитися й відчути щось до неї так, як цього ще не робили?”.